Міжнародні антикорупційні режими як фактор трансформації національних парламентських практик: інституційно-нормативний вимір

Анотація

Актуальність дослідження обумовлюється зростаючою інтернаціоналі­зацією антикорупційних стандартів, які, будучи імплементованими у вну­трішньодержавний правопорядок, дедалі більшою мірою детермінують перетворення парламентських практик та формують нову якість інсти­туційно-нормативного буття сучасних законодавчих органів. Мета статті полягає у виявленні та теоретичній експлікації механізмів, завдяки яким міжнародні антикорупційні режими здійснюють трансформаційний вплив на національні парламенти, оприявнюючи їх у складній діалектиці глобаль­них та локальних нормопроєкцій.

Методологічний арсенал дослідження ґрунтується на поєднанні системно- структурного та інституційно-функціонального підходів із залученням по­рівняльно-правового аналізу, що дозволяє реконструювати поліцентричну взаємодію глобальних режимів і національних політичних практик. Вико­ристання діалектичної герменевтики та методів критичного дискурс-аналі­зу забезпечує глибинну інтерпретацію латентних сенсів нормативних актів, резолюцій і декларацій, у яких кристалізуються антикорупційні імперативи міжнародного права.

Результати дослідження виявляють, що вплив міжнародних антикоруп­ційних режимів не обмежується сферою юридичної імплементації; він реа­лізується також у площині символічного переозначення парламентаризму, де формуються нові стандарти прозорості, підзвітності та інституційної легітимності. Встановлено, що трансформація парламентських практик від­бувається через складний процес нормативної інкорпорації, який супроводжується зміною дискурсивних параметрів законодавчої діяльності та пере- орієнтацією політичної культури представницьких органів. Висновки підкреслюють, що міжнародні антикорупційні режими функці- онують як своєрідні «метанорми», здатні модифікувати внутрішньодержавні інститути у напрямі підвищення нормативної конгруентності між глобальни- ми вимогами та національними правотворчими практиками. Ця трансформа- ція засвідчує не лише правову адаптацію, а й глибинне переформатування ін- ституційної архітектоніки парламентів, котрі змушені функціонувати в умо- вах глобальної нормативної конкуренції. Таким чином, дослідження дає підстави для висновку, що міжнародні антикорупційні режими, виступаючи інтеграційним чинником і водночас інструментом дисциплінарного впливу, істотно модифікують національні парламентські практики, сприяючи формуванню нового типу нормативнос- ті, де синтезуються універсалістські антикорупційні імперативи та іманент- ні особливості локальних політичних традицій.