Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти

Еволюція зовнішньополітичної концепції Чеської Республіки в умовах нових геополітичних трансформацій

Любов Володимирівна Корнійчук — 2025-11-28

Мета статті полягає у аналізі сучасної зовнішньополітичної концепції Чехії у контексті геополітичних трансформацій світу, а її завданнями є з’ясувати ключові чинники, що вплинули на еволюцію чеського зовнішньополітичного стратегічного мислення; проаналізувати зміст Концепції зовнішньої політики Чехії 2025 р.; окреслити перспективи трансформації зовнішньої політики держави під впливом нових геополітичних викликів. У ході дослідження застосовано системний підхід, який допоміг встановити взаємозв’язок окремих подій міжнародного життя та їх вплив на формування нового концептуального бачення Чехією своєї зовнішньої політики, а також сформувати цілісну картину щодо еволюції зовнішньополітичної концепції держави. Завдяки використанню хронологічного методу та івент-аналізу вдалося розглянути процес формування нового зовнішньополітичного стратегічного мислення, а порівняльний аналіз дозволив виокремити зміни у Концепції зовнішньої політики 2025 р., порівнюючи із концепцією 2015 р. Для прогнозування перспектив змін у зовнішньополітичному курсі держави було використано прогностичний метод.

У результаті дослідження з’ясовано, що чеська зовнішньополітична концепція еволюціонувала під впливом нових геополітичних викликів, особливо пов’язаних із російсько-українською війною. Головними напрямками еволюції стало посилення позицій Чехії в ЄС і НАТО та відповідно зміцнення обороноздатності держави, переосмислення відносин із росією та Китаєм, а також зміцнення нових союзів і партнерств, зокрема з демократичними державами Індо-Тихоокеанського регіону. Наукова значимість результатів дослідження полягає у розширенні теоретико- методологічної бази вивчення змін зовнішньої політики держав в умовах турбулентності міжнародного безпекового середовища. Дослідження сприяє кращому розумінню особливостей міжнародної поведінки Чехії в умовах нових викликів для світового порядку, а також дозволяє простежити вплив внутрішньополітичних змін на формування зовнішньої політики держав. У статті констатовано, що продовження сучасного зовнішньополітичного курсу дає шанс Чехії на зміцнення регіонального лідерства та формування позитивного іміджу на міжнародній арені. З іншого боку, можливі зміни уряду після майбутніх парламентських виборів можуть повернути прагматичні зовнішньополітичні пріоритети, змінивши сучасну проактивну позицію держави в ЄС і НАТО.

Міжнародно-правова ідея права на самовизначення в українському національному русі кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Валерій Васильович Ластовський — 2025-11-28

Метою дослідження є аналіз розвитку ідей і теоретичних уявлень українських політичних діячів та політичних партій у питанні реалізації міжнародно-правової ідеї права на самовизначення народів і націй. Вперше ця ідея почала обговорюватися в українському політичному просторі у 1890-х роках. Фактично в цей час сформувалися дві різні концепції обґрунтування права народів і націй на самовизначення: Ю. Бачинський у праці «Україна irredenta» (1895) виходив із суто соціалістичних та марксистських позицій і спирався на «економічний добробут» як основу розвитку народу, а М. Міхновський у праці «Самостійна Україна» (1900) – із концепції природного права і теорії суспільного договору використовуючи при цьому правові та історичні аргументи. В подальшому зі створенням нових політичних партій та поглибленням кризових явищ у Російській та Австро-Угорській імперіях ці дві концепції склали правову та соціально-економічну основу їхніх політичних програм. Крім того, представники українського національного руху у своїх ідеях спиралися ще й на історичний досвід українського народу. Яскравим прикладом популістичного використання ідеї права нації і народу на самовизначення у досягненні своїх політичних цілей слід вважати діяльність РСДРП, котра мала свої осередки на українських землях. Натомість державницьким використанням ідеї права нації і народу на самовизначення слід вважати діяльність РУП, а згодом – Української демократично-хліборобської партії (УДХП). Методологія дослідження базується на загальних наукових методах логіки, об’єктивності та системності. Крім того, в основі дослідження були використані також принцип історизму та порівняльний метод. За їх допомогою вдалося з’ясувати особливості міжнародно-правових ідей, що були викладені в політичних програмах та публікаціях діячів українського національного руху кінця ХІХ – початку ХХ століття. Висновки дослідження засвідчують, що формування ідеї права на самовизначення та її політичне втілення відбувалося в українському політичному просторі як під впливом міжнародних процесів і створення незалежних держав у Європі в ХІХ столітті, так і під впливом розвитку українського національного руху і кризових явищ у Російській та Австро-Угорській імперій.

Міжнародні антикорупційні режими як фактор трансформації національних парламентських практик: інституційно-нормативний вимір

Наталія Василівна Лікарчук — 2025-11-28

Актуальність дослідження обумовлюється зростаючою інтернаціоналізацією антикорупційних стандартів, які, будучи імплементованими у внутрішньодержавний правопорядок, дедалі більшою мірою детермінують перетворення парламентських практик та формують нову якість інституційно-нормативного буття сучасних законодавчих органів. Мета статті полягає у виявленні та теоретичній експлікації механізмів, завдяки яким міжнародні антикорупційні режими здійснюють трансформаційний вплив на національні парламенти, оприявнюючи їх у складній діалектиці глобальних та локальних нормопроєкцій.

Методологічний арсенал дослідження ґрунтується на поєднанні системно- структурного та інституційно-функціонального підходів із залученням порівняльно-правового аналізу, що дозволяє реконструювати поліцентричну взаємодію глобальних режимів і національних політичних практик. Використання діалектичної герменевтики та методів критичного дискурс-аналізу забезпечує глибинну інтерпретацію латентних сенсів нормативних актів, резолюцій і декларацій, у яких кристалізуються антикорупційні імперативи міжнародного права.

Результати дослідження виявляють, що вплив міжнародних антикорупційних режимів не обмежується сферою юридичної імплементації; він реалізується також у площині символічного переозначення парламентаризму, де формуються нові стандарти прозорості, підзвітності та інституційної легітимності. Встановлено, що трансформація парламентських практик відбувається через складний процес нормативної інкорпорації, який супроводжується зміною дискурсивних параметрів законодавчої діяльності та пере- орієнтацією політичної культури представницьких органів. Висновки підкреслюють, що міжнародні антикорупційні режими функці- онують як своєрідні «метанорми», здатні модифікувати внутрішньодержавні інститути у напрямі підвищення нормативної конгруентності між глобальни- ми вимогами та національними правотворчими практиками. Ця трансформа- ція засвідчує не лише правову адаптацію, а й глибинне переформатування ін- ституційної архітектоніки парламентів, котрі змушені функціонувати в умо- вах глобальної нормативної конкуренції. Таким чином, дослідження дає підстави для висновку, що міжнародні антикорупційні режими, виступаючи інтеграційним чинником і водночас інструментом дисциплінарного впливу, істотно модифікують національні парламентські практики, сприяючи формуванню нового типу нормативнос- ті, де синтезуються універсалістські антикорупційні імперативи та іманент- ні особливості локальних політичних традицій.

Реалії української культурної дипломатії в Республіці Польща

Любомир Володимирович Губицький — 2025-11-28

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні питання української культурної дипломатії останнього десятиліття в Республіці Польща. У статті розкрито процес здійснення української культурної дипломатії, зокрема Посольством України в Республіці Польща, у тому числі із залученням організацій, створених представниками української меншини. Встановлено, що пошуки ефективних засобів захисту від московських імперських наративів спонукають до залучення асиметричних механізмів. Такими механізмами української «м’якої сили» є створення сучасних форм міжнародного іміджу та відновлення стимулів розвитку культури. Імперська пропаганда спотворює образ України в Європі та світі, особливо після широкомасштабного вторгнення. З’ясовано, що культурна дипломатія необхідна для збереження потенціалу пасіонарності покоління, яке бореться за власну державу, націю, культуру, мову, принципи свободи. В умовах глобальної турбулентності важливим завданням є пошук і зміцнення міждержавних партнерств, в основі яких лежать покращення порозуміння та зростання довіри. Встановлено, що за допомогою інструментів культурної дипломатії утверджуються відносини та покращується соціокультурна співпраця, просуваються національні інтереси на зовнішній арені. Методологія дослідження базується на засадах системності, об’єктивності та всебічності. На основі використання загальнонаукових і спеціальних методів – аналізу, синтезу та узагальнення – обґрунтовано специфіку здійснення української культурної дипломатії в Республіці Польща. За допомогою методу системного аналізу визначено основні напрями і перспективи співпраці. Наукова новизна дослідження полягає у розгляді здійснення української культурної дипломатії в Республіці Польща в нових геополітичних умовах. Наголошено, що українські дипломати, митці, громадські діячі, представники діаспори за сприяння української держави та громадянського суспільства використовують у Польщі основні форми культурної дипломатії: фестивалі, форуми, виставки тощо.

Роль етикету та дипломатії в налагодженні міжнародних бізнес-комунікацій і формуванні ділового іміджу

Вікторія Валентинівна Яцина — 2025-11-28

Метою дослідження є обґрунтування етичних та дипломатичних норм і принципів як невід’ємної складової бізнес-комунікацій для визначення їх впливу на формування ділового іміджу міжнародних компаній. Для досягнення поставленої мети було застосовано комплексний підхід, що поєднує теоретичний аналіз, метод порівняння, кейс-стаді та контент- аналіз. Визначено, що трансформація дипломатичних й етичних норм у суспільстві безпосередньо пов’язана з технологічними, інноваційними, політичними та іншими чинниками. Це формує підстави для активного впровадження нових правил етикету у міжнародні бізнес-комунікації для підвищення їх ефективності та формування успішного ділового іміджу компаній. Проведений аналіз дипломатичних аспектів налагодження міжнародних бізнес-комунікацій виявив фактори успіху, що сприяють підвищенню ефективності діяльності міжнародних компаній. Встановлено вербальний і невербальний прояви таких чинників впливу етикету та дипломатичних норм на міжнародні бізнес-комунікації, як міжкультурні особливості, професійний рівень розвитку бізнесу, діджиталізація, політичні та правові зміни у суспільстві, а також соціальний чинник. Сформовано дипломатичні аспекти налагодження міжнародних бізнес-комунікацій. Виявлено та конкретизовано вербальний і поведінковий прояви чинників, що безпосередньо впливають на ефективність міжнародних бізнес-комунікацій у контексті впливу дипломатичних та етичних норм. Обґрунтовано доцільність впровадження сучасного трансформованого протоколу та етикету в діяльність компанії для покращення її ділового іміджу на міжнародному ринку. Результати дослідження визначають сучасні тренди дипломатичного протоколу, що дозволяє вдосконалити ділову комунікацію міжнародних компаній та покращити їх діловий імідж. Розкриття цього питання сприяє більшій ефективності проєктування іміджу як на теоретичному, так і практичному рівнях. Отримані результати є основою для майбутніх наукових дискусій.

Громадська адвокація в структурі зовнішньої політики України

Алла Борисівна Міщенко — 2025-11-28

Стаття присвячена аналізу громадської адвокації, яка реалізується суб’єктами громадянського суспільства для актуалізації найбільш важливих питань і локальних проблем різного спрямування, що потребують рішень міжнародних організацій та урядів іноземних держав. Завданнями дослідження стали пошук особливостей громадянської адвокації на міжнародному рівні та її відмінність від публічної дипломатії, яку реалізує держава; визначення суб’єктів міжнародної адвокації та інструментів тиску на об’єкт прийняття рішень; окреслення на основі кейс-підходу критеріїв успіху адвокаційних кампаній та їх специфіки в реалізації зовнішньої політики країни.

Методологічною основою пропонованого дослідження є структурно- функціональний метод, який дозволив визначити основних гравців та специфіку їх функціональних можливостей від імені держави та громадянського суспільства, які здійснюють міжнародну адвокацію; системний метод дозволяє узагальнити громадську адвокацію невідривно від загальнодержавного курсу захисту національних інтересів на глобальному рівні.

Було доведено, що після повномасштабного вторгнення Росії в Україні громадянська адвокація на міжнародному рівні посилила зовнішньополітичну стратегію нашої держави, сконцентрувавшись на адвокаційних кампаніях щодо євроінтеграції; підтримки Збройних Сил України; захисту прав і свобод громадян як всередині країни, так і закордонних українців; збору та поширення достовірної інформації про злочини агресора і притягнення його до відповідальності; боротьби з дезінформацією, яка послаблює імідж держави, тощо. Важливими акторами після 2022 року стали не лише неурядові організації та благодійні фонди, а й українська діаспора, засоби масової інформації, лідери думок та експерти, які системно, незважаючи на перешкоди та брак ресурсів, просувають проукраїнський порядок денний для прийняття важливих і часто доленосних рішень для України.

Фактор географічної близькості в асиметричних міжнародних відносинах

Ігор Петрович Дерев’янко — 2025-11-28

У статті розкривається фактор географічної близькості, його вплив на асиметричні відносини. В умовах зростання глобальної взаємозалежності і непередбачуваності одним із головних чинників, що визначає значення асиметрії, є географічний, який є основою для комплексних досліджень відносин між різними за потенціалами держав. Мета дослідження полягає у здійсненні наукової рефлексії, орієнтованої на критичний аналіз фактора географічної близькості. Для досягнення поставленої мети були використані порівняльно-історичний, кількісні та якісні методи, геополітичний аналіз, системний підхід, які дозволили окреслити теоретичні аспекти і значення географічної близькості в асиметричних відносинах. Під час проведення дослідження був застосований геополітичний аналіз, який дозволив зосередитись на вивченні просторових аспектів асиметричних відносин, включаючи географічні, історичні, економічні та безпекові чинники. Порівняльно-історичний метод дав змогу проаналізувати відносини між кількома парами держав-сусідів із різними рівнями асиметрії і визначити спільні та відмінні риси впливу географічної близькості на слабшу сторону в цих відносинах. Використання комбінації кількісних і якісних методів дозволило глибше зрозуміти природу асиметричної взаємодії між країнами- сусідами та її наслідки. Наукова новизна дослідження полягає в аналізі чинника географічної близькості в асиметричних відносинах, який відіграє величезну роль у формуванні динаміки влади. Загалом географічний фактор детермінує і направляє процеси і явища та впливає на практику асиметричних міжнародних взаємодій. До того ж він суттєво позначається на характері, ефективності відносин, особливо між країнами-сусідами. І хоча сьогодні регіони стають більш відкритими завдяки взаємодії у масштабах світу, сусідні держави залишаються точками найбільш інтенсивного контакту. Тож наслідки асиметричної взаємодії більш відчутні і яскраво виражені саме між суміжними країнами, одна з яких значно потужніша за іншу.

Стратегічний державний менеджмент у міжнародних відносинах: роль anticipatory governance у формуванні політик безпеки

Дар'я Сергіївна Лікарчук — 2025-11-28

Актуальність запропонованого дослідження зумовлена необхідністю критичного переосмислення тих інституційних механізмів, що визначають динаміку безпекового середовища у глобалізованій системі міжнародних відносин, де парадигма стратегічного державного управління дедалі більше набуває характеристик антиципативності. Зростаюча поліваріантність ризиків та асиметричність викликів унеможливлюють традиційні реактивні моделі прийняття рішень, внаслідок чого держави змушені конструювати нові конфігурації політичних і безпекових практик, спроможних випереджально формувати траєкторії розвитку глобального порядку. Метою дослідження виступає аналітична екстраполяція концепту антиципативного врядування на сферу стратегічного безпекового планування з метою виявлення його латентних детермінант та верифікації потенційної спроможності такого підходу уніфікувати багатовимірні імперативи зовнішньополітичного й оборонного курсів держав.

Методологічна рамка ґрунтується на синтезі системного та конструктивістського аналізу із залученням елементів критичної теорії безпеки і порівняльної політичної науки, що дозволяє здійснити не лише дескриптивну, але й інтерпретативну реконфігурацію понять. Використання методів стратегічного форсайту, дискурсивної герменевтики та структурно- функціонального підходу уможливило виокремлення як формальних інституційних параметрів антиципативності, так і їхніх імпліцитних змістовних корелятів.

Результати дослідження засвідчують, що антиципативне врядування не зводиться до механічного прогнозування, а являє собою складну інтеграцію превентивних когнітивних матриць із політико-бюрократичними процесами, котрі водночас інкорпорують і технологічний, і нормативний виміри стратегічного менеджменту. Запропоновано розглядати його як синергетичний механізм, який трансцендує класичні моделі стратегічного планування та постає як автономний дискурсивно-інституційний феномен. У висновках підкреслюється, що розгортання антиципативного виміру державної політики у сфері безпеки здатне радикально модифікувати архітектоніку міжнародних відносин, утверджуючи нову логіку взаємодії держав і недержавних акторів, де превентивність і передбачальність виступають системотвірними принципами. Таким чином, імплементація стратегічного державного управління, зорієнтованого на антиципативність, не лише редукує ступінь глобальної турбулентності, але й уможливлює формування більш стабільних та передбачуваних безпекових режимів у поліцентричному світі.

Теоретичні обмеження проєктування сили США в міжнародних відносинах

Максим Ігорович Ратніков — 2025-11-28

Метою цієї статті є розгляд теоретичних обмежень застосування сили США в контексті боротьби з геноцидами. Попри задекларовану відданість захисту прав людини, реальна ефективність американського втручання обмежується структурними та політичними чинниками. Міжнародна система, заснована на балансі сил, перешкоджає необмеженому застосуванню військової могутності, особливо в умовах опору з боку інших глобальних і регіональних акторів.

Економічна та політична ціна таких операцій вимагає врахування внутрішніх обмежень: громадської думки, бюджетних пріоритетів і необхідності координації із союзниками. Навіть у випадках гуманітарного втручання США змушені зважувати довгострокові витрати та можливі наслідки.

Крім того, легітимність військових операцій, що проводяться під приводом запобігання геноциду, піддається сумнівам як у міжнародній спільноті, так і в країнах, де вони здійснюються. Політичні інтереси, подвійні стандарти та складність багатосторонньої взаємодії створюють додаткові бар’єри для ефективного проєціювання сили.

Використовуючи історичний і функціональний методи аналізу, у статті робиться висновок, що ці обмеження є не лише наслідком сучасної міжнародної ситуації, а й невід’ємною складовою глобальної стратегії США, що впливає на перспективи їхнього втручання в гуманітарні кризи.

Російсько-українська війна – злам Ялтинсько-Потсдамсько-Гельсинської системи міжнародних відносин

Євген Григорович Сінкевич — 2025-11-28

Наприкінці XX століття відбулися радикальні глобальні трансформації. Припинив існування Радянський Союз, який Рональд Рейган характеризував як імперію зла. Народи СРСР сприйняли ці переміни як шанс на власний розвиток і пошук місця своїх країн у системі міжнародних відносин, водночас російська федерація вважає ці події геополітичною катастрофою. Мета статті полягає у розкритті наслідків для міжнародної безпеки і міжнародного права анексії Автономної Республіки Крим і розв’язання російською федерацією війни проти України. На сучасному етапі розвитку українського суспільства та функціонування всього міжнародного співтовариства у ХХІ столітті в умовах російсько-української, спочатку гібридної, а тепер і повномасштабної війни актуальними постають питання зламу Ялтинсько-Потсдамсько-Гельсинської системи міжнародних відносин, що сформувалася після Другої світової війни. Осмислення історичних витоків конфлікту, його цивілізаційного, геополітичного, міжкультурного, ідеологічного спрямування спонукає українських вчених до визначення характеру війни та її наслідків для міжнародної безпеки загалом. Війна, нав’язана агресором, виходить далеко за межі поля бою, охоплюючи економічну, політичну та інформаційну сфери. Саме тому українська академічна спільнота має виробити комплексні відповіді на ці багатогранні виклики. На міжнародній науковій конференції в Щецинському університеті у 2015 році нами було окреслено експансіоністський характер російського мілітаризму та розглянуто його гібридні прояви, провівши паралелі між подіями 1917–1921 років і 2014–2015 років. Сьогоднішнє повномасштабне вторгнення переслідує мету щонайменше демонтажу української державності та привласнення історичної спадщини Київської Русі. Керівництво держави-агресора розглядає війну також як інструмент консолідації нації та посилення власної авторитарної влади. Водночас система міжнародних відносин переживає глибинні трансформації, що проявляються у зростаючому протистоянні між державами, відданими демократичним принципам, і тими, які орієнтуються на тоталітарні моделі правління.

Культурна дипломатія в контексті світових геостратегій

Інна Олександрівна Костиря — 2025-11-28

Сучасні міжнародні відносини зазнають суттєвих змін. Російсько- українська війна значно вплинула на зміну конфігурації міжнародної системи. Вже сьогодні очевидно, що через існуючу кризу утворюється нова система міжнародних відносин. На чільне місце виходять питання зв’язків між різними культурами світу, перед якими постає завдання виробити власну політику щодо процесу формування міжнародної системи. Значення культурної дипломатії передусім полягає у трьох аспектах міжнародних відносин. Перший аспект пов’язаний безпосередньо із укріпленням стосунків із союзниками. Другий – у підтриманні стабільних відносин із нейтральними суб’єктами. Третій – у формуванні відносин вже у процесі створення нової системи міжнародних відносин. Поляризація основних акторів сучасних міжнародних відносин за критеріями демократичних та антидемократичних режимів на сьогодні є очевидною. Відповідно і культурна дипломатія в таких умовах зможе виконувати свою ефективну роль саме за такими критеріями. Адже її результативність залежатиме від можливості доступу до іншого суспільства і можливості широкого представлення там саме свого. Метою дослідження нами визначено вивчення сучасної української культурної дипломатії в умовах кризи міжнародних відносин та існування різних геостратегічних проєктів. У таких умовах культурна дипломатія ще більше зближуватиме саме демократичні за своїм характером держави. Методологія дослідження базується на загальних методах і принципах, які використовуються в наукових дослідженнях. Зокрема, до таких ми відносимо системний аналіз, діалектичний підхід, контент-аналіз, івент-аналіз та ін. Висновки засвідчують необхідність здійснення культурної дипломатії в умовах кризи міжнародної системи передусім на основі близькості до країн демократичного табору.