Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти

Інформаційна держава в контексті міжнародної безпеки та глобальної ідентичності: виклики і перспективи

Наталія Лікарчук — 2024-12-30

Метою дослідження було провести аналіз та концептуалізацію феномену інформаційної держави крізь призму національної безпеки та політичної ідентичності. Відповідно, у дослідженні розглядаються сучасні підходи до концепції інформаційної держави в рамках національної безпеки та політичної ідентичності. Методологія дослідження охоплює аналітичне моделювання взаємозв’язків між інформаційною безпекою і політичною ідентичністю та якісний і кількісний аналізи, що дозволяє визначити основні виклики та подальшу генезу становлення концепції інформаційної держави. Результати дослідження доводять, що інформаційна держава має велику вагу, передусім у гарантуванні національної безпеки, але водночас і у забезпеченні політичної ідентичності. Встановлено, що, за даними Eurostat, до 2024 року 94,7 % держав-членів Європейського Союзу впровадили стандарти інформаційної держави у свої національні системи. Також пропоноване дослідження підтверджує, що існують виклики та ризики, які повʼязані з інформаційними атаками, тероризмом і кіберзлочинністю, зважаючи на використання передових методів соціальної інженерії для маніпуляції суспільною думкою, а також компрометацію критично важливої інфраструктури через уразливості в мережевих протоколах і системах кібербезпеки. З поширенням інформаційних технологій у науковій сфері з’явився термін «електронна держава», проте він досі не має чіткого визначення. Електронна держава – це концепція, яка передбачає розвиток сучасної держави таким чином, що всі сфери суспільного життя, включаючи законодавство, управління та економіку, відображаються в електронному форматі. У дослідженні робиться висновок, що концепція електронної держави зводиться до її розуміння як онтології державного будівництва та функціонування, державного управління і політики. Зі свого боку, подібна онтологія включає вивчення цифрового уряду, електронної демократії, цифрового правосуддя, електронних виборчих технологій, громадського контролю з урахуванням цифровізації. У підсумку, основними ознаками інформаційної держави є розмитість територіальних меж, забезпечення інформаційного суверенітету як із технічної, так і з правової сторони, ефективний захист прав громадян за допомогою цифрових механізмів та інтеграція права у процес інформатизації.

Асиметрична парадигма міжнародних відносин

Ігор Дерев’янко — 2024-12-30

У статті аналізується асиметрична парадигма міжнародних відносин. Зазначено, що теорія асиметрії є практичним структурним підходом до теорії міжнародних відносин, що базується на фундаментальній реальності асиметричної влади серед національних держав, які прагнуть розбудовувати міцні та стабільні відносини. Мета дослідження полягає в аналізі асиметричної парадигми міжнародних відносин, розробленої американським політологом Б. Уомаком. Для досягнення поставленої мети був використаний системний підхід, який сприяв комплексному розгляду становлення асиметрії. Під час проведення дослідження найбільш широко були використані загальнонаукові методи дослідження (аналіз, конкретизація, порівняння). Статтю побудовано на основі історичного, аксіологічного та компаративного методів, які дозволяють окреслити теоретичні аспекти асиметрії. Наукова новизна дослідження полягає в аналізі теорії асиметрії, започаткованої американським вченим Б. Уомаком, як нової парадигми вивчення міжнародних відносин. Важливим вбачається розширення теоретичних і практичних основ цієї тематики з огляду на виклики міжнародній безпеці та посилення конфронтації на міжнародній арені. На тлі зростання зацікавленості науковцями теорією асиметрії Б. Уомак прагне запропонувати нове бачення різних аспектів асиметрії міжнародних відносин, які йдуть в розріз із усталеними поглядами. Дослідник розглядає асиметрію як об’єктивну та стійку умову міжнародної політики, яку підтримує парадоксальна нездатність великих держав не тільки фізично приєднати до себе слабкіших держав-сусідів, але в багатьох випадках домогтися від них певних поступок.

Африканський регіон у геополітичних інтересах Сполучених Штатів Америки на сучасному етапі

Любов Корнійчук — 2024-12-30

Мета статті полягає у розкритті сучасних геополітичних інтересів США в Африці, а її завданнями є окреслити основні чинники, що впливають на геополітичні інтереси держави в регіоні; з’ясувати їх основні складові та особливості реалізації; виокремити перспективи посилення американської присутності у регіоні. У ході дослідження застосовано системний підхід, який допоміг встановити взаємозв’язок окремих подій та їх вплив на формування геополітичних інтересів США в Африці, а також сформувати цілісну картину еволюції зовнішньої політики США щодо регіону. Використання хронологічного методу та івент-аналізу дало можливість проаналізувати процес формування сучасного африканського зовнішньополітичного вектора США, а порівняльний аналіз дозволив виокремити зміни у зовнішній політиці США на сучасному етапі. Для прогнозування перспектив посилення американської залученості до справ регіону, враховуючи нові безпекові виклики, було застосовано прогностичний метод.

Сьогодні рівень зацікавлення великих держав Африканським регіоном і, як наслідок, зростання впливу цих країн є досить динамічними. Для США регіон є надзвичайно важливим у економічному, безпековому та політичному аспектах, особливо як тимчасовий (потенційно постійний) член Ради Безпеки, а також Генеральної Асамблеї ООН. Майбутні президентські вибори у США можуть значно змінити архітектуру сил у межах регіону, проте незалежно від того, хто переможе на виборах, США повинні зберігати тут фокус уваги. Державі слід модернізувати систему AFRICOM для можливості превентивного реагування на військові заворушення і, як наслідок, недопущення хунти до влади та поширення екстремістського руху. У тих державах, де хунта прийшла до влади і де це можливо, США мають зосередитися на створенні позитивних стимулів для повернення до демократичного правління. Також Вашингтону варто наступного року поновити Закон про зростання та можливості в Африці (AGOA), враховуючи, з одного боку, особливу вигоду регіону через збільшення експорту, а з іншого боку, гарантування довгострокової перспективи і, як наслідок, непрямого впливу США на континент. Водночас Сполучені Штати повинні залучати інструменти та розвивати галузі співпраці, протидіючи китайському і російському впливу, приміром, розширювати використання інструментів «м’якої сили», координувати співробітництво з державами регіону зі своїми союзниками, які теж мають тут свої інтереси (ЄС, Туреччина, Об’єднані Арабські Емірати, Японія та ін.), посилювати взаємодію із регіональними партнерами (Єгиптом, Марокко, Кенією, Беніном, Кот-д’Івуаром, Ганою, Того, Камеруном і Нігерією). США слід акцентувати увагу саме на економічній та безпековій співпраці, а не на розвитку політичної волі, адже саме такий алгоритм дій, імовірно, стане дійовим конкретно до зазначеного регіону.

Інноваційні дипломатичні стратегії традиційних акторів Індо-Тихоокеанського регіону

Інна Костиря — 2024-12-30

Метою дослідження є аналіз ряду векторів дипломатичного дискурсу щодо концепту «Індо-Тихоокеанський регіон» («Indo-Pacific» (IP)). Його основні пункти: 1. Він актуалізований: 1) прийняттям у березні 2024 р. Президентом США Закону про фінансування проєкту про вільну асоціацію, підписану у 2023 р. США із Федеративними Штатами Мікронезії, Республікою Маршаллові Острови та Республікою Палау, яка діятиме до 2043 р. й отримує фінансування у розмірі 7,1 млрд дол.; 2) проголошенням 20 березня 2023 р. прем’єр-міністром Японії Фуміо Кісіда плану «Вільного та відкритого Індо-Тихоокеанського регіону» (FOIP) в Індії, що покращує існуючу концепцію, викладену колишнім прем’єр-міністром Сіндзо Абе з метою тіснішого залучення Індії, яка неодноразово наголошувала на необхідності «інклюзивності» (означає включення Китаю); 3) оголошенням у 2023 р. партнерами AUKUS, створеного у 2021 р. елітою Австралії, Британії, США, намірів із пришвидшення побудови ядерного підводного човна в Австралії; 4) заявою на саміті QUAD 2023 р. в Хіросімі про опозицію спробам змінити статус-кво «силою чи примусом» у морській сфері, що свідчить про оновлення завдань стратегічного QUAD, започаткованого в 2004 р.; 2. Наявність ініціатив Китаю «Великий шовковий шлях», «Один пояс, один шлях» (BRI), «Морський Шовковий шлях 21-го ст.», «Економічний пояс Шовкового шляху», «Цифровий шовковий шлях (DSR)» по з’єднанню Китаю з рештою країн Азії, Африки та Європи за допомогою шляхових, залізничних, портових та інших інфраструктурних проєктів у формі торгових та транспортних коридорів; 3. Виникнення у теоретичному дискурсі різних трактовок поняття «Індо-Тихоокеанський регіон», що вимагає: 1) певної верифікації джерел його витоків в дискурсі; 2) аналізу в контексті системного, порівняльного та історикологічного методів як у діахронії, так й у синхронії перебігу подій міжнародних відносин регіону; 3) систематизації політичних інтересів, озвучених у правових та оборонних документах акторів ІР; 4. Рефлексії гіпотез щодо наслідків консолідації зусиль вищезгаданих акторів ІР та їх аналіз, що дозволяє стверджувати, що цей активізм вплине на: 1) політику в ІР та міжнародну безпеку загалом; 2) зростання мілітаризації регіону, оскільки Китай відкидає залучення міжнародних організацій до розв’язання спірних питань; 3) виникнення певних розбіжностей у НАТО та занепокоєння в ЄС через ряд непорозумінь типу скасування Австралією контракту із Францією на користь AUKUS.

Теоретичні уявлення про міжнародні відносини і дипломатію автора «Історії русів» (початок ХІХ ст.)

Валерій Ластовський — 2024-12-30

Мета дослідження полягає у необхідності розглянути політичні погляди автора «Історії русів», що сформувалися на початку ХІХ століття, в яких містяться уявлення про міжнародні відносини і дипломатію. Цей твір є частиною українського політичного процесу і створений у нових умовах розвитку українських земель, що почали формуватися після ліквідації Гетьманщини та Запорозької Січі у ХVІІІ ст. Міжнародні відносини і дипломатичні стосунки на сторінках «Історії русів» стають частиною розвитку української державності. Доводиться, що автор більше уваги приділяє безпосередньо дипломатичній практиці і тільки деякою мірою причинам війн та проблемам мирних відносин. Найбільше зауважується на подіях, пов’язаних із Українською національною революцією та епохою Руїни, коли українська дипломатія була найбільш активною на теренах Східної Європи. При цьому для автора видатною особистістю в українській дипломатії виступав гетьман Богдан Хмельницький. На основі його діяльності на міжнародній арені, у стосунках із європейськими країнами, і утверджується суб’єктність Війська Запорозького. Також зауважується і на використанні українською дипломатією різноманітних прийомів і засобів для вирішення своїх проблем на міжнародній арені. Методологія дослідження заснована на системності, застосуванні методів аналізу, логіки та порівняння. За їх допомогою вдалося проаналізувати погляди автора «Історії русів», визначити їх особливості стосовно поглядів інших дослідників. Висновки дослідження засвідчують невід’ємність теоретичних уявлень про міжнародні відносини і дипломатію в «Історії русів» невідомого автора та їх зв’язок із уявленнями української еліти попередніх десятиліть і вплив на українську політичну думку більш пізнього періоду.

Особливості українсько-американських відносин на початку 2000-х рр.

Віктор Пашков — 2024-12-30

У статті проаналізовано динаміку, особливості та складнощі українсько-американських відносин на початку 2000-х рр. Розкрито міркування та підходи американської адміністрації Дж. Буша-молодшого до вибудовування відносин з Україною. З’ясовано, що двостороння співпраця у 2001–2002 рр. розвивалася значною мірою за низхідною траєкторією. Серед проблем, які ускладнювали політичний діалог Києва та Вашингтона, були «касетний» і «кольчужний» скандали, незадовільні темпи реформ і проблеми з демократією в Україні, непослідовність зовнішньополітичного курсу Л. Кучми, корупція.

Політика США щодо України у цей період спиралася на жорсткий підхід, принцип «винагороди за досягнення» і стратегічні міркування щодо втримання Києва поза орбітою впливу Москви. Зі свого боку, українські керівники активно прагнули відновлення співпраці зі Сполученими Штатами. У цьому зв’язку вони використали події 11 вересня 2001 р. як «вікно можливостей», запропонувавши свою політичну підтримку та повітряний простір для американської авіації під час військової компанії США в Афганістані. Однак «кольчужний» скандал восени 2002 р. завдав серйозного удару українсько-американським відносинам, призвівши до згортання політичного діалогу країн та припинення американської економічної допомоги Україні.

З’ясовано, що у подальшому Вашингтон використовував методи тиску та міжнародну ізоляцію українського керівництва, змушуючи його приєднатися до антиіракської коаліції, створивши видимість міжнародної підтримки військової операції США проти режиму С. Хусейна.

Мета статті – висвітлення та аналіз динаміки й особливостей українсько-американських відносин на початку 2000-х рр. в умовах приходу до влади у США республіканської адміністрації Дж. Буша-молодшого. Методологія дослідження включає історичний і порівняльний методи, системний підхід, а також методи загальнонаукового пошуку. Широке використання у роботі історичного методу дало змогу реконструювати хронологію подій і логіку дій адміністрацій Буша-молодшого та Л. Кучми щодо вибудовування двосторонніх відносин. Системний метод дозволив розглянути ключові події та проблеми українсько-американської співпраці того часу із врахуванням широкого контексту зовнішньополітичних і внутрішніх чинників, під впливом яких діяли сторони.

Дипломатичний шлях завершення російсько-української війни крізь призму довіри громадян до державних інституцій як інструменту легітимації переговорів

Алла Міщенко — 2024-12-30

Стаття присвячена аналізу політичної довіри українців до органів влади та, зокрема, Президента В. Зеленського (<60 %), який уособлює повноту влади в державі в період російської агресії 2022–2024 років. Рівень підтримки до ключових інституцій у державі легітимізують внутрішньо- та зовнішньополітичні дії і рішення, зокрема й можливі переговори з рф, які в подальшому імплементуються в наслідки для усієї держави. Воєнний стан у державі передбачає здатність органів влади здійснювати управління суспільством, реалізовувати зовнішню політику країни навіть при високому рівні недовіри (парламенту, уряду), однак суспільство зберігає здатність лобіювати та адвокувати неактуальні для влади проблеми, контролювати рішення через акції протесту, електронні петиції, публічні й медійні заходи, активне включення в обговорення політичних подій у соціальних мережах тощо. За допомогою порівняльного методу було здійснено зіставлення даних соціологічних опитувань, які довели високий рівень підтримки громадянами (<50 %) можливості дипломатичного шляху завершення війни, а системний метод – узагальнити отримані дані щодо наслідків для збереження демократичного розвитку України. Виявлено, що ключова дихотомія суспільних настроїв українців ґрунтується на усвідомленні можливих майбутніх переговорів із країною-агресором, але значна кількість тих же респондентів не готові на суттєві поступки: територіальні, геополітичні, репараційні тощо. Це доводить амбівалентність політичної свідомості українців щодо початку та умов прямих чи за участю міжнародного посередника-медіатора переговорів між сторонами. Було доведено, що дипломатичний шлях завершення війни спирається на хитку політичну довіру до державних інституцій та різновекторність настроїв громадян, які виступають інструментом легітимації можливих переговорів між Україною та росією. Результати переговорного процесу обумовлюють як політичну відповідальність основних підписантів, так і соціально-політичні ризики, що здатні вплинути на стабільність політичної системи.

Операція «Вісла» в культурній дипломатії лемківської діаспори повоєнного часу

Володимир Наконечний — 2024-12-30

Мета статті – комплексно опрацювати опубліковані на шпальтах «Лемківщини» різножанрові дописи, присвячені численним аспектам операції «Вісла». Завданням розвідки є відтворення практик культурної дипломатії лемків у діаспорних осередках країн Північної Америки, спрямованих на популяризацію українського погляду на переселенську акцію 1947 р. Дослідницька методологія спирається на звичне для праць з історії науки поєднання принципів (історизму та об’єктивності) і методів (філософських, загальнонаукових і спеціально-історичних) наукової праці. У підсумку відзначено вагомість зусиль редколегії «Лемківщини» у започаткуванні академічних студій, сфокусованих на всебічне осмислення операції «Вісла». На сторінках часопису протягом багатьох років було опубліковано різнопланові матеріали (наукові опрацювання, джерельні свідчення, полемічні тексти тощо), які сформували нове концептуальне бачення русинського етноциду 1947 р. Втім автори журналу не зупинилися на суто науковому переосмисленні проблеми. Цілком виправдано вони зрозуміли вагомість популяризації українського погляду на цю трагедію новітнього русинства. Вміло використовуючи інструментарій культурної дипломатії, лемківські інтелектуали розгорнули добре продуману працю з освідомлення західної громадськості про справжній перебіг депортаційних акцій. У підсумку було створено потужну інформаційну протиотруту радянській і польській комуністичній пропаганді, що сприяло утвердженню в західній соціогуманітаристиці геноцидного дискурсу при змалюванні подій 1947 р. Ба більше, ефективність залученого авторами «Лемківщини» інструментарію з арсеналу культурної дипломатії засвідчила зростаюче визнання в середовищі політиків демократичної Польщі історичної провини за злочини комуністичного режиму. Завдяки цьому вдалося налагодити партнерський польсько-український діалог після здобуття нашою державою незалежності.

Спірні політичні питання у військовій допомозі Україні і вгамування «снарядного голоду та систем захисту» в 2023–2024 рр.

Інна Шевель — 2024-12-30

У статті розглядаються різні політичні позиції стосовно надання військової допомоги Україні в період 2023–2024 рр. війни росії проти України, що пов’язано зі збереженням населення, постійними геополітичними змінами, політичними та економічними аспектами сучасного й майбутнього життя України та Європи. Мета дослідження – здійснити аналіз спірних політичних позицій щодо надання Україні військової допомоги в контексті подолання «снарядного голоду» та забезпечення систем захисту протягом 2023–2024 рр., значення військової підтримки для України, збереження миру в світі та сприяння вирішенню сучасних викликів і труднощів, які постають перед світовою спільнотою і можуть призвести до глобальної невідворотної ситуації.

Дослідження зорієнтоване на виявлення ключових політичних бар’єрів та пропонування можливих рішень для їх подолання, що покликане сприяти підвищенню ефективності міжнародної військової підтримки України. Методологія дослідження (методи аналізу, синтезу, порівняння, спостереження, опитування, контент-аналізу медіаплатформ та ін.) спрямована на висвітлення аналітичних, емпіричних, інформаційних, політичних та дипломатичних матеріалів в аналітиці українських та зарубіжних джерел, роботи міжнародних організацій та країн-лідерів, що сприяє комплексному розкриттю теми статті. Висновки дослідження вказують на те, що координація міжнародних зусиль є ключовим фактором у забезпеченні ефективної військової підтримки України. Спільні дії країн ЄС і США мають вирішальне значення для стабілізації ситуації та зміцнення обороноздатності України. Водночас виявлено структурні проблеми в системі колективної безпеки та довіри між країнами-союзниками, розбіжності стосовно обсягів та умов надання військової допомоги (постачання снарядів і систем захисту), занепокоєння населення західних країн щодо потенційної ескалації конфлікту, виснаження власних ресурсів і негативних наслідків для національних економік та ін.

Військова допомога Республіки Польща Україні в умовах широкомасштабного вторгнення рф

Любомир Губицький — 2024-12-30

Мета дослідження полягає в комплексному вивченні питання надання військово-технічної та військово-політичної допомоги Республіки Польща Україні протягом 2022 – 2024 рр. Результати дослідження. У статті розкрито процес організації підтримки та отримання зброї й військового спорядження, що є вирішальним для розуміння стійкості України, оскільки збройна агресія російської федерації проти України призвела до усвідомлення необхідності альянсів та партнерських відносин у вимірах глобальної та регіональної політики. Встановлено, що сусідні держави, які перебувають в одному регіоні, фактично посутнісно сприймають загрози своїм інтересам та безпеці, що формує відносини поміж державами крізь призму запобігання та відбиття агресії третьої країни. З’ясовано, що саме загрожені держави є однією з ланок, які в низці характерних військово-політичних явищ і операцій вибудували ефективний механізм протидії державі, на озброєнні якої перебуває ядерна зброя. Методологія дослідження базується на засадах об’єктивності, всебічності, системності й історизму. На основі використання загальнонаукових і спеціальних методів: узагальнення, аналізу й синтезу обґрунтовано специфіку військової допомоги Республіки Польща Україні протягом 2022-2024 рр. Цілісного її відтворення вдалось досягти завдяки ретроспективному методу. Використання методу системного аналізу сприяло визначенню основних напрямів і перспектив співпраці. Наукова новизна дослідження полягає в розгляді відносин між сусідніми державами крізь призму загроз гібридної та відкритої агресії третьої країни. Протягом повномасштабного вторгнення рф Україна отримала значну військову допомогу зі сторони Республіки Польща, що суттєво підсилило обороноздатність Збройних сил України. Українським військовим вона надійшла у вигляді амуніції, боєприпасів, зброї, обладнання, військової техніки та засобів протиповітряної оборони, що суттєво підсилило їхню обороноздатність. У ситуаціях, коли виклики для безпеки держав набувають екзистенційної загрози, між країнами, що претендують на регіональне лідерство, виникає конвергенція та синергія, що уможливлює зміни в силовому потенціалі на регіональному та глобальному рівні.

Поляризація та криза державності США

Максим Ратніков — 2024-12-30

У пропонованій статті із застосуванням методу системного аналізу досліджуються причини та наслідки політичної і соціальної поляризації у Сполучених Штатах, що виникла внаслідок складних взаємодій соціальних, економічних та політичних факторів наприкінці XX століття. Проаналізовано, як економічна нерівність, культурні зміни, трансформація партійної системи та посилення інформаційної сегрегації сприяли поглибленню розбіжностей в американському суспільстві. Особлива увага приділяється тому, як поляризація вплинула на функціонування державних інститутів та викликала кризу в системі управління, загрожуючи стабільності демократичних процесів у країні у ХХІ столітті. Метою статті є виявлення та системне осмислення ключових факторів, що призвели до політичної і соціальної поляризації у США, а також аналіз їх впливу на кризу державних інститутів та демократичних процесів у XXI столітті. Автор прагне зрозуміти, як різні аспекти соціального, економічного та політичного життя, взаємодіючи один з одним, спричинили поглиблення розколу в американському суспільстві та послаблення ефективного функціонування державної системи.

Суперники в Перській затоці: основні причини конфронтації Ірану та Саудівської Аравії

Роман Стебницький — 2024-12-30

Наслідки нормалізації відносин між Саудівською Аравією та Іраном стратегічно важливі для конфігурації конфлікту в нашій країні, тому варто спостерігати та аналізувати розвиток подій у Перській затоці, зокрема заглибившись у їхні першопричини. Мета статті – проаналізувати основні причини конфронтації між Іраном та Саудівською Аравією на тлі подій у Перській затоці. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарній інклюзії методів і підходів, залучених із науки міжнародних відносин, історії, політології. Використано елементи системного і контекстуального аналізу, загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення. Зроблено висновок, що у другій половині XX століття відносини між Саудівською Аравією та Іраном, які й так перебували в нестійкому стані, перейшли у стадію різкого загострення та набули вигляду безпосереднього протистояння в усіх напрямах – економічних, дипломатичних, політичних, релігійних та ін. Особливе загострення у відносинах між країнами розпочалося з моменту захоплення влади в Ірані шиїтськими ісламістами у 1979 р. Також іранський політичний шиїзм був спрямований у бік експансії та охоплення своєю ідеологією інших країн, зокрема із сунітським населенням. До основних аспектів напружених відносин між Іраном і Саудівською Аравією можна віднести: релігійні розбіжності, політичні та ідеологічні протиріччя, боротьбу за вплив у регіоні та мусульманському світі, геополітичне суперництво, економічні фактори, зокрема нафтові питання, дипломатичні інциденти та вбивства активістів, конфлікти через посередників, підтримку різних політичних сил. Також Саудівська Аравія провела низку заходів проти Ірану: ініціювала створення Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, уклала двосторонні угоди про співробітництво з Бахрейном, ОАЕ, Катаром та Оманом, зблизилася зі США тощо. Загалом небезпечний і непередбачуваний розкол між країнами впливає не лише на його основних учасників, а й на геополітику, економічну стабільність і війни, зокрема громадянські, у близькосхідному регіоні.