Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти

ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ: СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД

Наталія Іванівна Земзюліна , Марина Василівна Захарченко — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано концепцію публічної дипломатії, з’ясовано попередні форми втілення концепції «м’якої сили» у світовій політиці та Україні. Вказано на особливості практичної реалізації нових форм дипломатії в період гібридних конфліктів. Розглянуто досвід провідних світових гравців в сфері політичної пропаганди та осучаснених її форм комунікації. Світова історія знає багато прикладів відходу від унормованих дипломатичних відносин, саме шляхом впливу на суспільство (громадян) іншої держави з метою досягнення поставлених завдань. Вказано на такий інструмент публічної дипломатії, як особистісний чинник, на прикладі активності в соцмережах політиків та державних діячів. Обґрунтовано роль культурної дипломатії, як складової публічної та її інструментів в популяризації України, та просуванні національних інтересів держави. На прикладах роботи нових інституційних структур, що сформовані на базі Міністерства закордонних справ, Міністерства культури та інформаційної політики, завданням яких є розвивати публічну та культурну дипломатію, показана їх особливо важлива роль в умовах зовнішньої агресії та негативної пропаганди на адресу України.

Вказана необхідність просування соціокультурних проєктів як всередині країни, так і за її межами, особливо дієвим бачиться посилення проєктної складової в зовнішній комунікативній сфері.

Відмічено активні кроки української влади по формуванню позитивного образу України серед світового товариства. Мета даного дослідження визначити контекст становлення і розвитку публічної дипломатії, окреслити її інституційне оформлення в світі та Україні З’ясувати успіхи та виклики задекларованої політичної сфери на сучасному етапі. Розкрити найбільш вдалі форми її реалізації.

ВПЛИВ ЦІННІСНИХ ЗАСАД ПРОЦЕСУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Інна Олександрівна Костиря , Наталія Миколаївна Янченко — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу ціннісних засад глобалізації, а саме толерантності як необхідної умови прогресивного поступу людства у ХХІ столітті. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному використанні загальнонаукових та конкретно наукових методів: аналітичний, історичний, концептуальний. Базуючись на доробку С. Федюніної, описано іпостасі толерантності у глобальному просторі: інтеграція життєвих можливостей, культурна інтеграція; політична інтеграція. Науковий досвід М. Уолцера дозволив обґрунтувати п’ять «режимів толерантності» відповідно до суспільно-державного устрою. Показано відмінність цього феномену в умовах багатонаціональної імперії, національної держави та суспільства іммігрантів. Розмежовано поняття толерантності з поняттями терпимості. В результаті дослідження показано труднощі в реалізації абсолютної толерантності, яка не передбачає взагалі жодних стандартів, адже частиною політичної системи визнається будь-яке культурне співтовариство або традиція. Показано необхідність подолання психологічних стереотипів які заважають толерантному ставленню до іншого. Обґрунтовано потребу взаємодії колективного і особистісного аспектів формування соціокультурного контексту толерантності у міжнародних відносинах. Для провадження цього потрібно більше уваги приділяти концептуалізації не лише теоретичних, але й практичних моделей удосконалення міжнародної політики, які враховуватимуть як національні, так і міжнаціональні процеси інтеграції та дезінтеграції, будуть брати до уваги історію конкретної країни, її народів та різних соціальних груп.

ПОЛІТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ ТА ІДЕОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ ГЕТЬМАНЩИНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХVІІ – СЕРЕДИНА ХVIII СТ.)

Валерій Васильович Ластовський — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

У статті досліджується відображення парадигми політичного реалізму в ідеології української еліти др. пол. ХVII – сер. ХVIII ст. Стверджується, що в цей час сформувалося два напрями, які переслідували різні цілі: представники церковного відстоювали ідею відновлення давньоруської православної імперії з центром у Києві, а представники козацько-старшинського – ідею народу як суб’єкта міжнародних відносин, що за допомогою сили може протистояти наймогутнішим імперіям. Представники першого напряму – Інокентій Гізель, Стефан Яворський, Феофан Прокопович та ін. Представники другого – Григорій Граб’янка, Пилип Орлик, Самійло Величко, Семен Дівович та ін. В їхніх творах, хоч і не в повній мірі, але все ж таки відображалася теорія політичного реалізму. Частково вона поєднувалася з деякими ідеалістичними уявленнями. Поєднання реалізму та ідеалізму в теоретичних уявленнях української еліти пояснюється обставинами життя українського суспільства др. пол. ХVII – поч. ХVIII ст., яке з однієї сторони перебувало у процесі постійних війн і збройних конфліктів, а з іншої – ще й характеризувалося занепадом моральності як їх наслідком. Основні ж позиції, що відображалися у творах української еліти, зводилися до думок, що народ і монарх є суб’єктами міжнародних відноси, що на міжнародні відносини значний вплив мають дії особистості (монарха, гетьмана, папи римського), що так само частиною міжнародних відносин є і релігійний фактор, що визначальну роль у міжнародних відносинах відіграє сила, що мир («вічний мир») досяжний через застосування сили.

Методологія статті ґрунтується на логічному, порівняльному та історичних методах дослідженнях.

МЕДІАЦІЯ ЯК СПОСІБ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ

Дар’я Сергіївна Лікарчук — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

У статті аналізується політичний конфлікт – зіткнення й протиборство різних соціально-політичних сил і суб’єктів політики в їх прагненні реалізувати свої цілі та інтереси, пов’язані, насамперед, із боротьбою за здобуття влади, перерозподіл та зміну свого політичного статусу. Відзначається, що правління політичним конфліктом – це діяльність визначених суб’єктів щодо врегулювання конфлікту, або гармонізації його ходу для раціонального досягнення цілей учасників поточного політичного процесу. Досліджено специфіку й розкрито аспекти медіації як одного з сучасних способів вирішення політичних конфліктів. В основу статті покладено ціль дослідити специфіку й аспекти медіації як одного з сучасних способів вирішення політичних конфліктів. Політична медіація – форма опосередкування явищ політичного життя – солідарний компонент взаємодії владних структур і громадських сил, що сприяє вирішенню протиріч на користь позитивного розвитку держави та суспільства, міждержавних відносин. Завдання медіаторів не в тому, щоб ухвалити рішення третейського суду або вирок. Швидше від самих сторін конфлікту залежить вироблення рішення, що оптимально відповідає їхнім інтересам. У результаті досягнутої домовленості мають виграти усі. У статті встановлено, що розглядаючи історію становлення медіації як ефективну технологію регулювання політичних конфліктів, можна дати наступне визначення: медіація – це ефективний метод регулювання політичних конфліктів з участю третьої (нейтральної) сторони, яка є зацікавленою лише в тому, щоб сторони вирішили свій конфлікт.

ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ПЛАТФОРМА В РАМКАХ СУЧАСНИХДИСКУСІЙ СТОСОВНО МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Ігор Петрович Печеранський — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета дослідження – розгляд найвпливовіших і репрезентативних філософсько-культурологічних теорій і дискусій в якості методологічного інструментарію в рамках сучасної теорії міжнародних відносин. Завданнями статті є діагностика системи міжнародних відносин, яка перебуває у перехідному та нестабільному стані на поч. ХХІ ст.; доведення обмеженості критеріїв «об’єктивності» /сцієнтизму на практиці міжнародних відносин та необхідності звернення до філософсько-культурологічного дискурсу; огляд ідей та підходів в якості методологічної платформи вирішення проблем теорії і практики міжнародних відносин. Дослідницька методологія спирається на методи наукового аналізу та синтезу, узагальнення та контекстуальний аналіз, а також на потенціал «культурологічного повороту» в сучасній теорії міжнародних відносин. Наукова новизна статті полягає у виокремленні та аналізі низки ґрунтовних філософсько-культурологічних підходів і напрацювань, в якості методологічної платформи під час вивчення системи міжнародних відносин на сучасному етапі. У підсумку проведеного дослідження було доведено продуктивність застосування теорії мовленнєвих актів і концепту «перформативу» (Дж. Остін, Дж. Сьорл, П. Стросон), сучасної «психологічної антропології» та етнопсихології (Г. Морган, Л. Леві-Брюль, К. Леві-Стросс, К. Гірц, С. Лур’є та ін.), феноменології (Е. Гуссерль), дослідницького проєкту «Cross-CulturalSurvey» Дж. Мердока, (Г. Райл, Р. Сьорл, В. Куайн, Д. Деннет та ін.), гештальтпсихології, сучасної когнітивістики, концепції лінгвокультурної грамотності Е. Гірша та «організаційної антропології» Г. Гофстеде. Це допоможе фахівцям-міжнародникам глибше осмислити проблеми міжкультурної комунікації та поліпшити розгляд нових граней моделювання взаємодій у системі міжнародних відносин.

ОСОБЛИВОСТІ ПОСТКОНФЛІКТНОГО ПРИМИРЕННЯ І РОЗБУДОВИ МИРУ В РУАНДІ

Костянтин Валерійович Семчинський — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

Автором досліджуються особливості процесу постконфліктного примирення і розбудови миру в Руанді, визначається роль міжнародних і місцевих органів правосуддя в процесі постконфліктного примирення і покарання винних у масовому геноциді, виявляється особливості державної політики щодо ліквідації наслідків геноциду і відновлення справедливості та окреслюються засоби протидії рецидиву конфлікту в майбутньому. Застосувавши історичні, аналітичні і компаративні методи, автор робить висновок про те, що трибунали гачача як засоби відновного правосуддя сприяли відновленню довіри та соціальній гармонії у руандійському суспільстві, регенерації його ціннісно-культурної матриці. У результаті дослідження визначено, що заради розбудови позитивного миру управлінські рішення та дії щодо населення в усіх сферах суспільного життя містили миротворчий контекст, а уряд доклав зусиль щодо убезпечення руандійського суспільства від рецидиву конфлікту у майбутньому. У висновках виявлено, що руандійська стратегія розбудови миру вважається ефективною, тому що після масштабного геноциду було реалізовано політику національної єдності та примирення задля розбудови єдиної нації, відновлення миру та справедливості, ефективного управління та економічного розвитку.

«КИТАЙСЬКА МОДЕЛЬ (РЕФОРМ)» («ПЕКІНСЬКИЙ КОНСЕНСУС»): ПРИЧИНИ І СУТНІСТЬ СТРІМКОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПІДНЕСЕННЯ КИТАЮ

Борис Леонідович Дем’яненко , Віра Миколаївна Дем’яненко — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

У статті здійснено спробу концептуалізації «китайської моделі (реформ)» («Пекінського консенсусу») в контексті стрімкого економічного піднесення сучасного Китаю. Ознайомлення з опублікованими джерелами і літературою, на сторінках яких знайшли відображення різні погляди вітчизняних, західних і китайських учених із анонсованої нами проблеми, дозволило констатувати, що одні з них сприймають китайську модель позитивно, інші бачать у ній поряд із перевагами також і недоліки, треті – майже виключно або головним чином негативні моменти (експлуатацію, поляризацію суспільства, екологічні катастрофи тощо). Ці треті часто протиставляють сучасній китайській дійсності епоху Мао Цзедуна, яка зображується ними як втілення справжнього соціалізму. Зроблено висновок, що високий показник економічного зростання КНР досягнуто завдяки стратегії, розробленій Ден Сяопіном і спрямованої на проведення масштабних економічних реформ, політики «відкритості» країни, яка допомогла Китаю зайняти лідируючі позиції в світі. Обґрунтовано тезу, що в сучасних умовах функції КПК (здійснення вищої політичної влади, координуюча, мобілізаційна, реформаторська, презентаційна) як хранительки офіційних догм вдало доповнюються реформаторськими діями, що демонструє значну пристосованість партії до нової суспільно-політичної та економічної ситуації в Китаї. Авторами стверджується думка, що китайська зовнішня політика на поч. ХХІ ст. все більше глобалізується й стає наступальною. Практично в кожному регіоні світу Пекін має систему власних інтересів, спрямованих на підвищення політичної ролі країни у світі, створення сприятливих умов для продовження економічних реформ, одержання доступу до фінансових, технологічних і сировинних ресурсів. Використання потужного арсеналу «м’якої сили» дозволяє Китаю успішно здійснювати економічне співробітництво, не обумовлюючи його політичними, ідеологічними чи історичними проблемами. Констатовано, що довгостроковою метою Китаю є підтримка мирної міжнародної обстановки, необхідної для захисту китайських інтересів, зокрема для успішного просування глобальних проєктів і модернізації країни. При цьому стратегічна активність КНР давно вийшла за межі держави, яка завдячуючи інтенсивній економічній експансії, стала участницею перерозподілу сфер впливу у світі на свою користь, витісняючи акторів-конкурентів із тих регіонів світу, де вони до недавнього часу домінували. Китайський шлях у бік багатополюсності пов’язаний не з силовою політикою, створенням військово-політичних блоків, нав’язуванням власних ідеологічних стандартів тощо, а реалізовується шляхом використання фактора економічного потенціалу й допомоги.

СУСПІЛЬНІ НАСТРОЇ УКРАЇНЦІВ ЯК ФАКТОР РЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Алла Борисівна Міщенко — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

У статті аналізується значення громадської думки, суспільних настроїв громадян України щодо ефективності впровадження зовнішньополітичного курсу держави та тісну інтеграцію до Європейського Союзу, Північноатлантичного альянсу, визначаючи важливість врахування очікувань населення у вироблені та впроваджені стратегії реалізації обраного геополітичного вектора. Методологічною основою дослідження стало використання міждисциплінарного підходу в аналізі явищ і процесів суспільного життя, а саме: історичних аналогій, соціологічних методів у розкритті зміни за останні роки ставлення громадян до окремих державних рішень, їхнього прагнення брати участь у плебісцитах щодо легітимації зовнішньополітичного курсу держави, а також порівняльного – для виявлення переваг врахування суспільних настроїв у державотворенні через концепції реалізму та лібералізму, що теж засвідчують здатність держави до зміни і внутріполітичного курсу.

Доведено, що протягом останніх кількох років серед українців поступово зростала кількість громадян (понад 48%), які є прихильниками європейської та євроатлантичної інтеграції, що є позитивною динамікою та підґрунтям для впровадження державою обраного вектора. У результаті аналізу вдалося визначити, що залишається майже третина громадян, хто не визначився, які відповідно можуть стати електоральною підтримкою тих політичних сил та діячів, що пропагують проросійський вектор співробітництва як основний для України. Відповідно, держава повинна системно займатися впровадженням стратегії всеохопної агітації, вибудовувати інформаційні канали позитивного сприйняття та впровадження обраного зовнішньополітичного курсу, працювати з лідерами думок тощо.

Визначено, що консолідація політичної еліти та суспільства є важливим фактором реалізації євроінтеграційної політики України на сучасному етапі розвитку, однак може зазнати змін через непослідовну та розмиту позицію західних партнерів.

У ПОШУКАХ НОВОЇ ПАРАДИГМИ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ ХХІ ст.

Марина Іванівна Шевченко — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню поняття «культурної політики», її нової парадигми у контексті викликів сьогодення. Розглядаються основні підходи до визначення поняття культурної політики, найдоцільнішим з яких визнається комплексний підхід. Методи дослідження полягають у використанні принципу аналізу об’єктивності, що дає можливість охарактеризувати особливості формування культурної політики сучасних країн, що розвиваються, оскільки їх основна проблема – формування цілісної культури – стосується й України., визначити її цілі та пріоритети, культурологічних методів, що дозволяє розглянути діяльність держави щодо стратегії культурної політики. Пропонується модель публічної культурної політики як така, що забезпечує залучення до культуротворення усіх учасників культурного процесу. У висновках зазначається, що сучасна культурна політика має будуватися на демократичних засадах; переймаючись питаннями доступності та якості продуктів культури; формування єдиного соціокультурного простору в середині країни. Важливим є баланс між збереженням та трансляцією культурно-історичного досвіду та водночас виробленням нового. Вироблення публічної культурної політики; на нашу думку; є відповіддю на запит сучасності; котра потребує нової культурно-політичної парадигми.

ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ Й СУТНОСТІ ТЕРОРИЗМУ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Катерина Анатоліївна Важна — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

Однією з найважливіших (і першочергових до вирішення) причин недостатньої ефективності міжнародного права у боротьбі з тероризмом є відсутність універсального міжнародно-правового визначення поняття тероризму (далі – визначення тероризму). У статті окреслено проблеми прийняття визначення тероризму; розкрито деякі негативні наслідки відсутності у міжнародному праві визначення тероризму.

Вказується, що для прийняття визначення тероризму необхідно визначити характерні риси і специфічні ознаки тероризму, які відрізняють його від інших видів правопорушень та які (риси і ознаки) могли б бути покладені в основу визначення елементів складу злочину тероризму, а також в основу визначення тероризму. Погоджуємося з тим, що у вказаному контексті слід орієнтуватися на такі визнані в доктрині сутнісні характеристики терористичних методів дій: насильницька основа дій; політична мотивація і цілевизначення; використання залякування як інструменту досягнення цілі; умисел на спричинення невинних жертв і адекватних руйнувань.

Зроблено висновки, що тероризм за своєю сутністю є міжнародним злочином. Погоджуємося з позиціями фахівців відповідно до яких заборона тероризму є нормою загального міжнародного права у формі міжнародного звичаєвого права. Вказується на необхідність прийняття у позитивному міжнародному праві норми, яка б чітко встановлювала, що порушення заборони тероризму становить міжнародний злочин.

Вважаємо вартою уваги позицію фахівців, відповідно до якої заборона тероризму є нормою jus cogens. Норми jus cogens спрямовані на захист фундаментальних, основних або вищих інтересів або фундаментальних гуманітарних цінностей. Ці фундаментальні цінності включають права людини та право на людську гідність, які є основними і належать усім людям. Видається очевидним, що заборона тероризму захищає фундаментальні цінності людства та людську гідність. Тероризм становить загрозу основам людської гідності, а його заборона відображає загальну волю міжнародного співтовариства.

Вказується, що тероризм у багатьох випадках виступає явним і грубим порушенням Статуту ООН. Вважаємо доцільним для оцінки терористичних злочинів застосовувати критерії характеру, тяжкості і масштабу аналогічно до того, як ці критерії були використані для кваліфікації акту агресії Конференцією з огляду у Додатку ІІІ до Резолюції RC/Res.6 при прийнятті поправок до Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

Вказується, що внаслідок відсутності визначення тероризму у позитивному міжнародному праві та внаслідок відсутності міжнародно-правової норми, яка б кваліфікувала тероризм як міжнародний злочин, тероризм прямо не віднесено до юрисдикції жодного міжнародного суду чи трибуналу.

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Світлана Іванівна Гальченко , Максим Ігорович Ратніков — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

Захист інтелектуальної власності мав вирішальне значення для стимулювання інновацій ще й до того, як слово «короновірус» набуло широкої популярності. Без захисту ідей підприємства та приватної особи, науковці не змогли б скористатися всіма перевагами своїх винаходів і менше зосередилися б на дослідженнях та розробках. Так само, коли художники не отримують повної компенсації за свої твори, і, як наслідок, страждає культурна життєздатність.

Низка досліджень свідчить, що більшість малих підприємств США не знають, що їхній патент або товарний знак у США не захищає їх в інших країнах. Якщо така компанія є експортером або думає, що, можливо, захоче експортувати в майбутньому, вона може виявити, що іноземні виробники копіювали продукцію, упаковку та бізнес-плани, хоча вони ніколи не вели бізнес за кордоном. Іноземні фальсифікатори можуть легко вкрасти зображення продуктів, брошури та логотипи з веб-сайту та зареєструвати ці матеріали, як свої власні винаходи у своїй країні, якщо компанія не зареєструвала їх на батьківщині винахідника. З цієї причини уряди різних країн почали робити практичні кроки щодо контролю за політикою захисту інтелектуальної власності. Мета цієї статті дати короткий опис проблем у політичному вимірі цієї галузі.

НА ЗАХИСТІ ЗАКОРДОННОГО РУСИНСТВА: КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ ЧАСОПИСУ «ЛЕМКІВЩИНА»

Володимир Михайлович Наконечний — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета статті – дослідити особливості редакційної політики журналу «Лемківщина» у галузі культурної дипломатії протягом 1979–1990 рр. Завданнями розвідки є реконструювати діяльність редакторів і видавців журналу «Лемківщина» у галузі культурної дипломатії. Дослідницька методологія спирається на звичне для праць з історії науки поєднання принципів (історизму та об’єктивності) і методів (філософських, загальнонаукових та спеціально-історичних) наукової праці. Особливо значущими були методика джерелознавчого аналізу (на етапі збору та критики емпіричного матеріалу), а також компаративний і типологічний методи (на реконструктивному та наративному етапах). Наукова новизна статті полягає в спробі цілісного осмислення феномену культурної дипломатії, котру реалізовували редактори «Лемківщини». У підсумку проведеного дослідження було відзначено багатоаспектність і чималу ефективність політики культурної дипломатії, котру практикували видавці та редактори журналу «Лемківщина». Вона була спрямована на одночасну реалізацію трьох ключових функцій: комунікативно-інформаційної (передбачала координацію русинських громадсько-культурних ініціатив), науково-популяризаційної (фокусувалася на промоції в мультикультурному західному світі русинської історії, духовної та матеріальної культури) та іміджево-безпекової (зосереджувалася на захисті від медійних атак комуністичної пропаганди цінностей етнічної унікальності русинів та їхній пов’язаності з соборним українством). Успішності реалізації згаданих функцій сприяла добре продумана редакційна політика «Лемківщини», спрямована на розширення кола іншомовних читачів шляхом збільшення англомовного контенту часопису. Усе це спричинилося до дедалі більшої впізнаваності лемківської культури та її носіїв у глобалізованому мультикультурному західному світі, як і утвердило в очах представників експертного середовища переконання про єдність русинства з українством.

КОНФЛІКТ ПРОТИ КОНФЛІКТУ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СВІТОВОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ

Інна Петрівна Шевель — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

Стаття висвітлює ключову проблему конфліктів у глобалізаційному світі. Конфлікт розглядається як військовий та політичний засіб війн, «гібридних конфліктів», конфліктних сутичок, протистояння. Актуальність статті полягає у виявленні порівняльних методик вивчення конфліктів як вияв нового прояву світової спільноти задля протидії.

Мета дослідження полягає в аналізі конфліктів як форми масової конфліктної взаємодії глобалізаційного простору.

У статті автор застосовує методи аналітичного, історико-порівняльного аналізу, який показує динаміку розвитку проблематики з минулими подіям і дотепер, метод синтезу вивчає воєнно-політичні конфлікти.

На основі статистичних даних соціологічного дослідження з цієї проблематики можемо зробити висновки, що світові конфлікти, які переростають у війни, оперативно реалізовані нестандартними умовами для протидії конфліктів. Це може призвести до створення потенційної загрози мирному співіснуванню інших країн, які прикладають всі сили на допомогу регулювання наявний у світі конфліктів та глобальної безпеки.

МІГРАЦІЙНА КРИЗА ЄС ЯК ФАКТОР ЗМІН СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Оксана Дмитрівна Гнаткович , Тетяна Володимирівна Овчиннікова — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

В статті досліджено особливості міжнародних відносин в контексті міграційної кризи на сучасному етапі.

Метою дослідження стала характеристика історичних причин міграційної кризи, яка спостерігається сьогодні у сфері міжнародних відносин, оцінка нормативного базису міграційної політики Європейського Союзу, рекомендації щодо покращення здійснення міжнародних відносин в контексті міграційної кризи, яка спостерігається на даний час на території європейських держав.

В основі методології наукового дослідження лежить діалектичний метод, який узагальнює усі явища та процеси, що відбуваються у сфері міжнародних відносин у своєму взаємозв’язку та взаємозалежності. В процесі написання статті використовувалися методи аналізу та синтезу – при дослідженні особливостей системи міжнародних відносин; монографічний – при викладенні послідовного матеріалу, який стосується зазначеної теми дослідження; історичний – при характеристиці причин міграційної кризи; порівняння – при оцінці ситуації, яка відбувалася в ЄС та в Україні; абстрактно-логічний – при обґрунтуванні логічної послідовності розвитку подій на міжнародній арені, які спричинили міграційну кризу на сучасному етапі розвитку суспільства.

Результатом дослідження стало узагальнення пропозицій щодо покращення ситуації у сфері міжнародних відносин, напрацювання рекомендацій щодо спільної міграційної політики країн Європи та можливості залучення України до вирішення цих проблем. В результаті виявлено, що взаємозв’язки між європейськими країнами є недосконалими і це спонукає керівництво європейських держав шукати нові шляхи взаємодії в контексті вирішення міграційної кризи. Значимість дослідження полягає в розумінні необхідності напрацювання спільних дій України та ЄС щодо вирішення міграційної проблеми.

ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ ТА РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА (1991–2021 РР.)

Любомир Володимирович Губицький , Ганна Мирославівна Мельник — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

Метою статті є аналіз еволюції торговельної політики України та Польщі від періоду переходу до ринкової економіки та в умовах функціонування ринкових законів. Серед методів використано системний для вивчення польської політичної опінії щодо вигідності та перспективності взаємовигідної торгівлі, компаративний аналіз результатів української та польської зовнішньоекономічної діяльності з врахуванням вимог польського (як складового загальноєвропейського), українського законодавства. ПроаналізованопозиціюПольщіщодозміннапрямуукраїнськогостратегічногоспівробітництва (багатовекторності). Доведено, що для України Польща є країною великих очікувань. Офіційний Київ прагне відчутної допомоги від Польщі у протистоянні з Росією. Перемога України означатиме для Польщі покращення безпекової та зовнішньоекономічної ситуації. Наразі саме український кордон є рубежем від експансії Російської Федерації, тому оптимальним для Польщі стане розширення Європейського Союзу та НАТО на Схід задля здобуття нових ринків збуту та джерел сировини.

Зроблено висновок, що у польських політиків є розуміння, що просування польської продукції в Україну означатиме зростання м’якої сили на стан прихильності українського суспільства. Зроблено рекомендації, що активні кроки офіційної Варшави щодо зростаючої інвестиційної зацікавленості на українському ринку призвели б до практичного втілення важливих польських національних інтересів. Виділено, що реалізація української експортної політики залежить від стратегій гравців європейського та польського ринків.

В умовах російсько-українського конфлікту та анексії Криму польська політика активного торговельного співробітництва сприймається українськими можновладцями як проамериканська, тому офіційний Київ прагне залучити Польщу до вирішення ситуації щодо Північного потоку-2. Отож, Україна та Польща здатні самостійно створити нову якість безпекових та торговельних відносин в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні, з метою перетворитися на найпотужніших гравців.

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ВПРОДОВЖ 2013–2020 РР. У КОНТЕКСТІ НОВИХ ВИКЛИКІВ

Анатолій Дмитрович Ревенко — Tue, 21 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета статті полягає у розгляді пріоритетів розвитку євроінтеграційної економічної політики України впродовж 2013–2020 рр. у контексті нових викликів. Завданнями статті є аналіз реструктуризації української економіки відповідно до головних пріоритетів скорегованої та інноваційно спрямованої Угоди про співпрацю, а також оцінка перспектив від запровадження «промислового безвізу» для України. Дослідницька методологія спирається на методи наукового абстрагування, спостереження, синтезу, а також на системно-структурний аналіз для дослідження міжнародного та національного вимірів економічної політики. Наукова новизна статті полягає у спробі реконструювати на підставі аналізу євроінтеграційної економічної політики України в період 2013–2020 рр. основні проблеми та перспективи в контексті поточної співпраці сторін. У підсумку проведеного дослідження було доведено, що враховуючи чималу сукупність несприятливих зовнішніх і внутрішніх викликів (російська гібридна агресія, негативний вплив COVID-19, загроза єдності та ефективності ЄС, технологічні інновації, складна внутрішньополітична ситуація тощо), які стоять перед українською економікою в зазначений період, ситуація залишається непростою і потребує істотного коригування на рівні Ревенко, А. Д. (2021). Євроінтеграційна економічна політика України впродовж 2013–2020 рр. у контексті нових викликів. Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, (8), 119–135. законодавчо-нормативних засад Угоди про співпрацю. Активізація і створення якісно нового механізму економічної взаємодії між Україною та ЄС постає нагальним завданням найближчого майбутнього, коли замість декларацій та ситуативних домовленостей буде створена платформа сталої та ефективної взаємодії, що розширить можливості обміну у високорозвинених технологічних галузях та у сфері підготовки фахівців для нових професій економіки майбутнього.