Стратегічний державний менеджмент у міжнародних відносинах: роль anticipatory governance у формуванні політик безпеки

Анотація

Актуальність запропонованого дослідження зумовлена необхідністю критичного переосмислення тих інституційних механізмів, що визначають динаміку безпекового середовища у глобалізованій системі міжнародних відносин, де парадигма стратегічного державного управління дедалі більше набуває характеристик антиципативності. Зростаюча поліваріантність ризиків та асиметричність викликів унеможливлюють традиційні реактивні моделі прийняття рішень, внаслідок чого держави змушені конструювати нові конфігурації політичних і безпекових практик, спроможних випереджально формувати траєкторії розвитку глобального порядку. Метою дослідження виступає аналітична екстраполяція концепту антиципативного врядування на сферу стратегічного безпекового планування з метою виявлення його латентних детермінант та верифікації потенційної спроможності такого підходу уніфікувати багатовимірні імперативи зовнішньополітичного й оборонного курсів держав.

Методологічна рамка ґрунтується на синтезі системного та конструктивістського аналізу із залученням елементів критичної теорії безпеки і порівняльної політичної науки, що дозволяє здійснити не лише дескриптивну, але й інтерпретативну реконфігурацію понять. Використання методів стратегічного форсайту, дискурсивної герменевтики та структурно- функціонального підходу уможливило виокремлення як формальних інституційних параметрів антиципативності, так і їхніх імпліцитних змістовних корелятів.

Результати дослідження засвідчують, що антиципативне врядування не зводиться до механічного прогнозування, а являє собою складну інтеграцію превентивних когнітивних матриць із політико-бюрократичними процесами, котрі водночас інкорпорують і технологічний, і нормативний виміри стратегічного менеджменту. Запропоновано розглядати його як синергетичний механізм, який трансцендує класичні моделі стратегічного планування та постає як автономний дискурсивно-інституційний феномен. У висновках підкреслюється, що розгортання антиципативного виміру державної політики у сфері безпеки здатне радикально модифікувати архітектоніку міжнародних відносин, утверджуючи нову логіку взаємодії держав і недержавних акторів, де превентивність і передбачальність виступають системотвірними принципами. Таким чином, імплементація стратегічного державного управління, зорієнтованого на антиципативність, не лише редукує ступінь глобальної турбулентності, але й уможливлює формування більш стабільних та передбачуваних безпекових режимів у поліцентричному світі.