Часопис «Лемківщина» як трибуна культурної дипломатії діаспорного русинства

Анотація

Мета статті – з’ясувати евристичний потенціал публікацій «Лемківщи­ни», сфокусованих на реалізацію широкого кола накреслень культурної ди­пломатії. Завданням дослідження є комплексне осмислення видавничого феномену «Лемківщини» як інструменту культурної дипломатії діаспорно­го українства. Дослідницька методологія спирається на звичне для праць з історії науки поєднання принципів (історизму та об’єктивності) і методів (філософських, загальнонаукових та спеціально-історичних) наукової праці. У підсумку відзначено, що проведений аналіз дозволяє переконливо атесту­вати часопис «Лемківщина» авторитетним медійним майданчиком для ко­мунікації між тими представниками діаспорного українства, які залишили терени Східних Бескидів після руйнівних для русинського субетносу подій Другої світової війни. Така популярність пресодруку перетворила його на ефективний інструмент української культурної дипломатії у вільному світі. Виконуючи важливі просвітні та інформаційні функції, цей орган діаспор­ного русинства транслював своїм читачам травмовану пам’ять про втраче­ну лемками малу батьківщину, а також акцентував на органічній єдності Лемківщини з рештою українських етнічних територій. Водночас часопис став промовистим свідченням виходу лемкознавства діаспорного періо­ду на якісно новий – академічний рівень вивчення русинського субетносу. Мовиться про те, що його редактори й дописувачі помітну увагу відводи­ли публікації джерельних, аналітичних та картографічних матеріалів, що й сформували необхідний компендіум підставових знань для комплексного осягнення лемківського цивілізаційного феномену у повноті його духовних і матеріальних проявів. Саме вагомість набутого редакторами «Лемківщи­ни» досвіду в галузі культурної дипломатії стала ключовим аргументом для перенесення пресодруку на материкові терени після здобуття української незалежності.