Дипломатичний шлях завершення російсько-української війни крізь призму довіри громадян до державних інституцій як інструменту легітимації переговорів

Анотація

Стаття присвячена аналізу політичної довіри українців до органів влади та, зокрема, Президента В. Зеленського (<60 %), який уособлює повноту влади в державі в період російської агресії 2022–2024 років. Рівень підтримки до ключових інституцій у державі легітимізують внутрішньо- та зовнішньополітичні дії і рішення, зокрема й можливі переговори з рф, які в подальшому імплементуються в наслідки для усієї держави. Воєнний стан у державі передбачає здатність органів влади здійснювати управління суспільством, реалізовувати зовнішню політику країни навіть при високому рівні недовіри (парламенту, уряду), однак суспільство зберігає здатність лобіювати та адвокувати неактуальні для влади проблеми, контролювати рішення через акції протесту, електронні петиції, публічні й медійні заходи, активне включення в обговорення політичних подій у соціальних мережах тощо. За допомогою порівняльного методу було здійснено зіставлення даних соціологічних опитувань, які довели високий рівень підтримки громадянами (<50 %) можливості дипломатичного шляху завершення війни, а системний метод – узагальнити отримані дані щодо наслідків для збереження демократичного розвитку України. Виявлено, що ключова дихотомія суспільних настроїв українців ґрунтується на усвідомленні можливих майбутніх переговорів із країною-агресором, але значна кількість тих же респондентів не готові на суттєві поступки: територіальні, геополітичні, репараційні тощо. Це доводить амбівалентність політичної свідомості українців щодо початку та умов прямих чи за участю міжнародного посередника-медіатора переговорів між сторонами. Було доведено, що дипломатичний шлях завершення війни спирається на хитку політичну довіру до державних інституцій та різновекторність настроїв громадян, які виступають інструментом легітимації можливих переговорів між Україною та росією. Результати переговорного процесу обумовлюють як політичну відповідальність основних підписантів, так і соціально-політичні ризики, що здатні вплинути на стабільність політичної системи.