Праксеологія легітимації аутопоезису концепту «штучний інтелект»

Анотація

Дослідження присвячене актуалізованому в січні 2024 р. в Давосі дискурсу щодо розробки та легітимації штучного інтелекту (ШІ) в трикутнику суперпотуг-інноваторів «США – ЄС – Китай». Феномен ШІ нами розглядається в категоріях когнітивної науки, що обумовлено близькістю, але не тотожністю позиціонування «концепту ШІ» та «поняття ШІ». Констатуємо, що проясненням поняття «ШІ» ще у 1969 р. зацікавилися аналітики Джон Маккарті та Патрік Дж. Хейс. В аналізі використовуємо їх тези про те, що: 1) поняття ШІ має витоки у феномені «інтелектуальних машин» часів Лейбніца; 2) наука про ШІ починається зі статті Тюрінга (Turing, 1950) «Обчислювальна техніка та інтелект» та із ідей Шеннона (Shannon, 1950) про те, як машину можна запрограмувати для гри в шахи (McCarthy and Hayes, 1969, р.463). Концепт «ШІ» позиціонуємо в номінації Товариства робототехніки та автоматизації (IEEE) США в матеріалах «Історія робототехніки: наративи та мережі» (Sabanovic et al., 2015). Наратив тут актуалізується в парадигмі дослідників К. Діндлера та О. С. Іверсена (Dindler and Iversen, 2007, р.232) як «запит на вигадку» (Fictional Inquiry), як техніка проєктування, дизайну майбутнього, що дозволяє «обхід існуючих соціокультурних структур та певного контексту шляхом створення частково вигаданих ситуацій, оповідей та артефактів». Концепт «праксеологія» (praxéologie) нами використано в парадигмі класифікатора наук Луї Бурдо (Bourdeau, 1882), актуалізованого Дж. фон Нойманом та О. Моргенштерном (von Neumann and Morgenstern, 2007) для означення математичної теорії ігор та стратегій. Концепт «автопоезис» (autopoietic) ми розглядаємо в кібернетичній парадигмі X. Матурани та Ф. Варели (Maturana and Varela, 1980), соціокібернетики, праць ряду дослідників (Dignum, 2019; Glaisyer, 2010; Gordon, 2021; Koetse, 2024). Концепт «легітимація» ми розглядаємо: 1. У витоках давньоримської традиції «конституціоналізму» Полібія; 2. У «De legibus» Цицерона, де вони були розвинуті і де легітимність позиціонує необхідність симетрії поведінки владних суб’єктів із вимогами норм закону у формулах «potestas ligitima» та «legitimum imperium» (Cicero, 1841); 3. У тріаді концепцій Лейбніца (Leibniz, 1667): (1) «Scientia generalis» – (2) «Subjectum Juris» – (3) «Politica hermetica» для прояснення ряду питань щодо: 1) ставлення до технічних артефактів; 2) наслідків саморозвитку мереж ШІ; 3) «самовиробництва ідентичності» ШІ в багатовимірному співвідношенні категорій «сущого» та «належного» у формуванні кібернетичної деонтології як синтезу інформаційної етики, як сущого та інформаційного права, як належного в аутопоезисі; 4. Концепті Азімова «роботіка» та змісті його 3-х законів для роботів; 5. Парадигмі ООН у документі «World 2005 Robotics Report (Abu-Shaqra, 2014, p.94). «Politica hermetica» ШІ розглядається в парадигмі Т. Джордана (Jordan, 1999) про те, що ми є свідками становлення кібервлади (technopowe) нової мереженої еліти (адхократів та нетократів), що: 1) на рівні індивідів проявляється через плинність ідентичності, переосмислення ієрархій та потоків інформації у формі кіберполітики (cyberpolitics); 2) саме технічне середовище визначає природу та межі віртуальних спільнот і особистостей; 3) техновлада виражається в домінуванні (domination), особливо з боку нової еліти, включаючи корпорації, які володіють кібернетичними знаннями (cybernetically proficient corporations), хакерів і уряди.