Легітимність зовнішньої політики України в період формування майбутнього світового порядку

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей змін, які відбулися протягом останніх десятиліть та були спровоковані процесом глобалізації, руйнуванням довіри щодо домінування демократичної доцільності в розвитку державних інститутів влади, послабленням ролі глобальних організацій вирішувати кризи і конфлікти між акторами міжнародних відносин тощо. Зокрема, анексія Криму та війна в Україні 2022– 2023 років як прецедент переформатування кордонів у регіоні одним із засновників ООН – Росією. Відповідно, відбулося послаблення легітимності універсальних принципів і правил співжиття націй світу. Це викликало усвідомлення занепаду світового порядку, сформованого після Другої світової війни, що закріплювалось діяльністю ООН та її спеціальних установ. Головним предметом дослідження є пошук контурів майбутнього світового порядку, що змушує Україну корегувати свою зовнішню політику, не лише закріплюючи західний геополітичний вектор, а й враховуючи настрої та очікування громадян щодо майбутніх перспектив. Для цього був використаний системний метод у дослідженні сучасного світового порядку, який окреслив зазначені недоліки впорядкованості світу через втрату легітимності правил співжиття і зміну балансу сил між головними міжнародними гравцями; статистичний – для окреслення динаміки зміни настроїв громадян щодо зовнішньої політики України. Результатами здійсненого дослідження є виокремлення обрисів майбутнього світового порядку, а саме: боротьба цивілізацій Західного світу на чолі зі США і Глобального Півдня під проводом Китаю; втрата Росією статусу геополітичного гравця у Євразії та світі; вироблення нових легітимних принципів і правил взаємодії націй з урахуванням попередньо узгоджених регіональних устроїв; вироблення нового балансу інтересів та сил для подолання конфронтацій і фокусуванні на конкуренції. Водночас Україна враховує чинні тренди та здійснює зовнішню політику у період війни в таких напрямках: двосторонньої співпраці зі стратегічними партнерами, ситуативними партнерами, країнами-опонентами; посилення участі в міжнародних організаціях регіонального рівня; переформатування стратегії євроатлантичної інтеграції та впровадження гарантій безпеки.