РОСІЙСЬКА ВІЙСЬКОВА АГРЕСІЯ ПРОТИ УКРАЇНИ 2014–2022 РР.: ПОЛІТИЧНІ ТА ПОБУТОВІ НЕОЛОГІЗМИ НАЗИВАННЯ АГРЕСОРА

Анотація

У статті здійснено спробу на основі опублікованої різножанрової літератури дослідити соціально-психологічний контекст появи, сутність, особливості активного вжитку політичних і побутових неологізмів для ідентифікації та називання російських агресорів, окупантів, мародерів і військових злочинців. Акцентовано увагу на тому, що більшість назв, які ми нині вживаємо як у повсякденні, так і в науковому дискурсі для називання російських агресорів, окупантів, мародерів і військових злочинців, з’явились у середовищі українських громадян як закономірна психологічна реакція (гнів, зневага, відчай, огида, прокляття, жах і т. п.) на дії Російської Федерації, пов’язані з анексією АР Крим, початком російської агресії проти України у 2014 р., особливо з переростанням її у повномасштабну 24 лютого 2022 р. Зазначено, що активне використання політичних і побутових неологізмів для ідентифікації та називання російських агресорів є вираженням внутрішнього оціночного ставлення людини до того, що відбувається нині в Україні. Поява цих неологізмів призвела до їх швидкого включення в лексикон політиків, журналістів, військових, представників експертного середовища. Започатковується формування нового офіційного дискурсу дефініції «рашизм» (В. Горбатенко, О. Гринів, С. Дацюк, Б. Дем’яненко, В. Дем’яненко, О. Кафтан, О. Костенко, О. Романчук, М. Томенко). Констатовано, що урізноманітнення української мови політичними і побутовими неологізмами з негативною конотацією («рашизм», «рашисти», «путінізм», «орки», «русня», «кацапи», «свинособаки») бачиться не більше ніж емоційним інтонуванням мови, яке натепер переходить у режим «шаленого козацького сарказму», що воює з ворогом не лише на полі бою зброєю, але й «кріпким» словом. Зроблено застереження, що розмивання людяності через вживання неологізмів із негативною конотацією може перерости у дегуманізацію, розлюднення й постання колективних образів для ненависті.