ПОКАЗНИКИ ДОВІРИ НА РІВНІ МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН ЗА ПІДТРИМКИ КУЛЬТУРНОЇ ДИПЛОМАТІЇ

Анотація

Стаття   присвячена   виокремленню   та   аналізу   основних   показників довіри на рівні міждержавних відносин, акцентуючи увагу на ефективності культурної   дипломатії   у   цих   процесах.   Це   питання   має   теоретичну   та практичну цінність: отримані результати можуть застосовуватися як для подальшої поглибленої теоретичної розробки проблем у міжнародних відносинах,  так  і  в  дипломатичній  практиці,  під  час  розвитку  економічних і культурних зв’язків між народами, у процесі підготовки фахівців з державного управління, міжнародних відносин та ін.

Методологія дослідження в рамках запропонованої статті в основному базується на комплексному підході з використанням методології системно- функціонального аналізу, категоріального апарату політології, соціології, соціальної психології, теорії комунікацій, компаративістики та ін. гуманітарних дисциплін. Встановлено, що державна довіра відноситься до явищ, які містять долю ризику у взаємодії з ін. державами, допомагають вирішити різні колективні проблеми та діяти у спосіб, який суперечить стандартним визначенням національних інтересів. Виокремлено п’ять показників існуючої довіри у контексті міждержавних відносин: 1) мінімальний рівень – співпраця між  державами;  2)  нижній  середній  рівень  –  вигідна  орієнтація  політики держав; 3) середній рівень – проведення доброзичливої політики між державами; 4)  верхній середній рівень  – види письмових правил  із часовим запасом; 5) високий рівень – дискреційна влада у процесі розробки політики. Виділено 9 показників ефективності культурної дипломатії під час побудови довіри на рівні міждержавних відносин: зміст культурної та зовнішньої політики; соціальні ролі, формальний договір та встановлені зобов’язання між державами; якість  культурних  дипломатичних  програм; координація  між різними урядовими відомствами та ін. установами в межах і між державами; існуюча    недовіра    та    конфліктні    питання    між    державами; зловживання фінансуванням культурних дипломатичних програм; функціонування закордонних культурних установ; публічність щодо програм культурної дипломатії; моніторинг впливу після культурно-дипломатичної діяльності.