ОСОБЛИВОСТІ ПРИМИРЕННЯ ТА ЙОГО ПЕРСПЕКТИВИ НА РІЗНИХ СТАДІЯХ НАСИЛЬНИЦЬКОГО КОНФЛІКТУ
DOI:
https://doi.org/10.31866/2616-745x.4.2019.177619Ключові слова:
конфлікт, примирення, політичний процес, розбудова миру, суспільство, насильствоАнотація
Визначення перспектив примирення на різних стадіях насильницького конфлікту постає наразі актуальним питанням, оскільки вже під час конфлікту закладаються підвалини пост-конфліктного врегулювання, від якого залежить ефективність примирення та можливість розбудови миру в майбутньому. Метою роботи є дослідження особливостей взаємодії як між сторонами впродовж глибинного міждержавного конфлікту, так і між сторонами впродовж громадянського конфлікту в межах держави. Застосувавши системні, аналітичні і компаративні методи, автор характеризує політичне примирення як довготривалий суспільно-інклюзивний процес, який покликаний трансформувати невдоволене співіснування сторін конфлікту у спільну політичну участь у суспільних інституціях і політичних процесах за допомогою поступового виховання поваги як до нових інституцій, так і до колишніх ворогів. Чотири складові примирення – мир, справедливість, правда і прощення, – мають бути взаємопов’язані в цьому процесі. У результаті дослідження автор визначає обов’язковими елементами взаємодії між сторонами впродовж і після насильницького конфлікту суспільно-психологічні засоби сприйняття і трактування минулого та майбутнього, розбудову позитивних відносин і переформатування в них культурно-ціннісної парадигми, а також трансформацію соціально-економічної реальності. У висновках виявлено, що ідеальної моделі чи досконалого методу примирення після насильницького конфлікту не існує, тому у кожному конкретному випадку особливості примирення залежать від здатності сторін творчо та ефективно підходити до процесу примирення, від їхньої здатності консолідовано прийняти втрати, жорстокість і біль минулого задля перспектив спільного майбутнього. Водночас, автор робить висновки про те, що перспективи примирення впродовж і після завершення насильницького конфлікту визначаються практичним проявом співробітництва та створенням надійних запобіжників проти рецидиву конфлікту в майбутньому задля розбудови стійкого і тривалого позитивного миру між сторонами.Посилання
Galtung, J. (1995). ‘Kul'turnoe nasilie’ [Cultural violence]. Sotsial'nye konflikty: ekspertiza, prognozuvannya, tekhnologії dozvolu [Social conflicts: expertise, forecasting, technology solutions], issue 8, pp. 34–38.
Dwyer, S. (2003). ‘Reconciliation for Realists’. Dilemmas of Reconciliation: Cases and Concepts. Waterloo, Ontario, Wilfrid Laurier University Press.
Hamber, B., Kelly, G. (2004). ‘A Working Definition of Reconciliation’. Community Relations Council, [online]. Available at: https://www.community-relations.org.uk/publications/working-definition-reconciliation-0 [Accessed 07 February 2019].
Kelman, H. C. (2010). ‘Conflict Resolution and Reconciliation: A Social-Psychological Perspective on Ending Violent Conflict Between Identity Groups’. Landscapes of Violence, vol. 1, no. 1, article 5, [online]. Available at: <http://dx.doi.org/10.7275/R5H12ZX0 > [Accessed 28 February2019].
Lederach, J. P. (2001) ‘Civil Society and Reconciliation’. Turbulent Peace: the Challenges of Managing International Conflict. Washington DC, USIP.
Philpott, D. Powers, G. F., eds. (2010). Strategies of Peace. Transforming Conflict in a Violent World. New York, Oxford University Press.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2019 Костянтин Валерійович Семчинський
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.