Історична освіта в умовах війни та міграції: до діалогічної культури пам’яті в польсько-українських відносинах

Анотація

У статті розглядається роль історичної освіти в умовах війни та міграції з акцентом на польсько-українських відносинах після 2022 року.  Гіпотеза: наплив учнів із прямим або опосередкованим досвідом війни виявив обмеження трансмісивної моделі викладання історії, заснованої на однорідному національному наративі, в також підтвердив необхідність її критичного перегляду. Співіснування різних мнемонічних рамок у класі породжує напруження, які ставлять під сумнів усталені дидактичні практики та вимагають більш рефлексивних і адаптивних інтерпретаційних стратегій. Метою статті є концептуалізація історичної освіти як посередника між конкуруючими видами пам’яті в межах підходу «rescue history» та глокального підходу, що поєднує глобальні динаміки з локальними освітніми контекстами. Аналіз здійснено з багаторівневої перспективи, яка охоплює дидактичний, політичний, міжнародний, законодавчий та інституційний виміри. У статті також розглядається переосмислення окремих цілей сталого розвитку порядку денного 2030 у взаємозв’язку з освітою в умовах конфліктів та міграцій. У статті показано, що зіткнення різних історичних наративів у шкільному середовищі зумовлює необхідність переходу від асиміляційної моделі до діалогу та інклюзії, які узгоджують значення, відмінності та розвиток критичних компетентностей.  Підкреслено важливість формування рефлексивності, емпатії та відкритості до множинних перспектив в освітньому процесі. Обґрунтовано, що історичну освіту слід розуміти як посередницьку практику та як інструмент формування діалогу культур пам’яті, що становить ключову умову соціальної згуртованості та мирного співіснування.