Когнітивні та поведінкові аспекти міжнародної корупції: аналіз транскордонних мережевих транзакцій крізь призму теорії ігор та інституційних пасток

Анотація

У сучасних умовах глобалізації корупція трансформувалася з локального девіантного явища у складну системну архітектуру, що функціонує на перетині національних юрисдикцій. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення антикорупційних стратегій, які традиційно ігнорують ірраціональні когнітивні упередження акторів та стійкість «інституційних пасток». Традиційні правові підходи вичерпують свій ресурс, що потребує залучення міждисциплінарного інструментарію для деконструкції механізмів транскордонної корупційної взаємодії. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та моделюванні впливу когнітивних спотворень і стратегічної поведінки суб’єктів на формування сталих корупційних мереж у міжнародному просторі, а також у виявленні умов виникнення рівноважних станів у межах інституційних пасток. Основу роботи становить синтез методів некооперативної теорії ігор (зокрема, модифікована «дилема в’язня») для моделювання стратегічного вибору агентів та інституційного аналізу для детермінації системних обмежень. Також застосовано методи поведінкової економіки (теорія перспектив) для аналізу когнітивної оцінки ризиків і вигоди в умовах асиметричної інформації. Математичне моделювання використано для ілюстрації процесу закріплення корупційних норм як домінуючих стратегій. Доведено, що міжнародна корупція функціонує як самопідтримувана система, де транскордонні мережі нівелюють ризики національного переслідування через розподіл транзакційних витрат. Виявлено, що «інституційна пастка» виникає тоді, коли когнітивні установки агентів інтерпретують корупційну ренту як єдино раціональний механізм мінімізації невизначеності. Встановлено, що в мережевих структурах корупція набуває ознак «рівноваги Неша», де жоден з учасників не має стимулів до зміни поведінки в односторонньому порядку без зовнішнього інституційного шоку. Дослідження підтверджує, що подолання міжнародної корупції вимагає не лише посилення санкційного тиску, а й цілеспрямованої трансформації когнітивних моделей прийняття рішень. Ефективна антикорупційна архітектура повинна бути спрямована на руйнування «мережевої довіри» всередині корупційних кластерів та зміну архітектури вибору, що дозволить вивести систему зі стану стагнаційної рівноваги (інституційної пастки).